Блог вчителя історії Гуменюк Юлії Володимирівни: Фото

ЕКСКУРСІЙНА ПОЇЗДКА ДО м.ВІННИЦЯ

КРАЄЗНАВЧИЙ МУЗЕЙ

Свято Осені "ОВОЧЕВІ ВИТІВКИ"

Роботи учнів 5 класу

День визволення села від німецько-фашистських загарбників "Не погасити пам'яті вогонь..."

Пам’ять... Вона нетлінна і вічна. Вона дивиться на нас із старих фронтових фотографій, з тих речей, які зберігають колишні фронтовики, і не дає померкнути жодній героїчній сторінці історії перемоги над фашизмом. А ми, молоде покоління, про їхні бойові подвиги, їхнє воєнне життя можемо сьогодні дізнатися тільки з їхніх розповідей, кінофільмів,

творів художньої літератури.

Війна і смерть – дві сестри, ніби пара,

Які крокують разом вже віки…

Це – ніби чиясь невблаганна кара,

Що слід лишає на усі роки.

Війна… Ти був там? Ні? То ти щасливий,

Бо ти не бачив сльози, біль і кров,

Не бачив ти, як погляд свій зрадливий

Кидала смерть на юних знов і знов.

Чи бачив ти, як проводжає мати

Свого єдиного, не воїна – дитя,

І молить Бога, щоби дочекати,

Або за нього дать своє життя?

Чи чув ти тихий плач дівчини,

Коли почула вість, що вже нема

Того, до кого серцем лине,

І що тепер вона уже одна?

А може, ти вдовиний погляд бачив,

Тої вдови, що на руці дитя,

Що ще недавно тато сина няньчив,

Сьогодні ж – сирота оце маля?

Чи хоч у сні до тебе приходила

Ота проклята усіма війна,

Яку ще в сорок п'ятім загасила

Чарівна, бажана і прошена весна.

Як я проводжала милого із дому:

«Не забудь в поході та вертайсь живим!»

І поїхав милий, з-під вогню і грому

Хусточка червона розцвіла за ним.

Хусточку червону я подарувала.

Вишиту барвінком у тривожні дні.

Як я дожидала, як я виглядала! —

Може, прийде звістка радісна мені?

Я не похилюся, з горя не заплачу,
Про коня сусідам слова не скажу,
А любов юначу, а печаль гарячу
Хусточкою тою щиро пов’яжу.
Вийду за ворота, стану, як тополя, —
Хусточка червона в далі голубій,
Хай бійці в дорозі і танкісти в полі
Милих споминають, ідучи на бій.

Чекай, наш краю, я вернусь до тебе!

Та гірко й трудно глянути було

На білосніжну велич Вінниччини,

На Південнобузький плес ясне, прозоре скло,

Розбите чорним вибухом снаряда.

В дні розлуки з рідним краєм,

В дні самотності і скуки, беру перо в руки.

Сідаю за стіл дубовий, пишу слова шовкові.

Слова до рідного краю, якого не забуваю,

Не забуваю і не забуду, і до самої смерті згадувати буду.

В першу чергу напишу

"Привіт Україні" -

Від українських дівчат, що живуть в Берліні.

Добрий день дорогі друзі,

Серце моє в тузі,

передайте ви привіт, всій моїй окрузі.

Передайте ви привіт з города Берліна,

Не забудь же українців,

Рідна Україно!

Не забудь же, Україно,

Бо ти наша мати,

Ще тобі прийдеться, земле,

Нас змучених зустрічати.

Земля рідна, земля наша,

Земля щастя і добра

Ой, яка ж ти, Україно

Для нас рідна й дорога!!!

(зі спогадів Мотрі Яківни Добровчук)

Ми пам’ятаємо всіх,

Хто віддав життя за те,

Щоб не було війни нової,

Щоб сонце сяяло золоте,

Щоб не окоп чорнів на ниві –

Хліба цвіли, мов килими.

І щоб веселі і щасливі

До школи всі ходили ми!

Ми хочемо без воїн жити.

Хай буде мир на всій землі!

Мир – це квіти у сонячних росах.

Мир – це радість малих і дорослих.

Мир – це усмішка в очах матусі.

Мир – це лани золотаво-русі.

Мир – це потоки весняні сині.

Мир – це дружній танок при гостині.

Мир – це все, що у світі найкраще,

Не забувайте цього нізащо!

Давно відгриміли залпи війни, суворий час Другої світової війни став надбанням історії. Але не померла слава тих днів, ніколи не зітреться в нашій пам’яті велич народного подвигу. Не забути ніколи цього ні нам, ні нашим дітям та онукам.
Багато лиха наробила війна, але не зважаючи ні на що, наш народ переміг. Він переміг ворога, який підкорив пів-Європи. День Перемоги - це величне свято для усієї держави. Ви, молоде покоління, повинні вшановувати пам’ять тих, хто загинув, повинні віддячувати тим, хто залишився живий, ви маєте зробити все необхідне, щоб подібне лихо ніколи не повторилося.